В перерві між саундчеком та презентацією нового альбому Сергія Бабкіна поспілкувалися з Фімою Чупахіним та Дмитром Бондаревим про джаз у різних частинах світу.

image

Нещодавно ти переїхав до Нью-Йорку. Розкажи про це. Чому вирішив переїхати? Були якісь конкретні наміри?

Фіма: По-перше, я отримав артистичну візу, яка надає мені змогу не виїжджати з країни, на відміну від простої туристичної візи, коли ти маєш за пів року покинути країну, тому я хочу повністю використати цю можливість. Можна сказати, що я там живу, але, як бачиш, живу “back and forth”, як то кажуть американці. Тобто, я приїжджаю, наприклад, як зараз, коли у нас з Сергієм Бабкіним презентація альбому, або коли є можливість пограти з Acoustic Quartet.

Як влпинув Нью-Йорк на твою творчість?

Ти знаєш, поки не можу сказати, що Нью-Йорк якось сильно вплинув на творчість. Думаю, це відчується трохи згодом. Я навчався там два роки і це змінило мій світогляд. Я побачив, яким може бути музичне навчання поза нашою країною. Взагалі атмосфера Нью-Йорку кльова тим, що там навіть в повітрі відчувається потужний заряд енергії. Туди приїздять найрізноманітніші люди, які є дуже амбіційними. В когось менше амбіцій, в когось більше, але важливо те, що всі вони чогось прагнуть і націлені на реалізацію своїх бажань. Мені здається, в Берліні так само. Культурне середовище Берліну та Нью-Йорку супер різноманітне; в цих містах можна зустріти представників чого завгодно з будь-яких культур. От взагалі, що б ти не уявив, воно там буде. А в Нью-Йорку цього буде в два рази більше, ніж десь на планеті. Нещодавно ми тусили в джазовому клубі, в який зайшов випити  Гарісон Форд. Такі речі, мабуть, можуть статися тільки в Нью-Йорку, але аж ніяк не в Харкові або Києві.

Ваш трубач Діма  навчався два роки в Берліні. Це якось вплинуло на вашу музику?  

Фіма: Та став таким крутим, що ми всі тікаємо по кутах. Не знаємо, що робити.

Acoustic Quartet зараз такий інтернаціональний проект. Ти в Америці, Діма в Берліні, хлопці в Харкові. 23 березня ви будете представляти нову програму. Як у вас відбувається творчий процес і яким чином проходять репетиції?

Фіма: Ми навіть зробили два відео з нової програми, яку будемо грати і я дуже сподіваюсь, що в понеділок вийде перше з них. Ми встигли зробити новий матеріал, коли я приїздив восени, поки всі ще були в Україні. Ми тоді записували альбом з Бабкіним і паралельно створювали новий матеріал для AQ. Репетиційний процес відбувається приблизно так: ми надсилаємо один одному ноти і кожен розбирається зі своїми партіями.

Діма: Нью-йоркський рівень дозволяє з однієї репетиції все зробити як слід. Берлінський рівень взагалі не потребує репетицій.

Фіма: В нас буде ще дві репетиції в Харкові – одна напередодні концерту, інша безпосередньо в день концерту. Далі виступимо, і … до Києва приїдемо вже зіграним супер-бендом. Насправді, я дуже хвилююся. Хочеться, щоб все вийшло на рівні.image

Для кого сьогодні джаз?

Діма: Для тих, хто фанатіє від цієї музики. Я все роблю для того, щоб музика жила, щоб в ній була присутня глибина.

Фіма:  Ми це робимо, звичайно, не замислюючись над тим, хто буде слухати нашу музику. Вона приходить з космосу, наче боженька дає ідею, а в тебе є можливість її певним чином втілити. І те, як ти це зробиш залежить від купи факторів: від твоїх навичок гри на інструменті, від того, як ти відчуваєш музику, від того, яку історію ти намагаєшся розповісти. Хтось каже, що джаз – музика виключно для музикантів. З одного боку це дійсно так, а з іншого – музика для тих, хто більш-менш пов’язаний з арт-професіями. Фотографи, журналісти, редактори… Хоча якось я познайомився з чуваком, який працює у ФБР. Він також дуже любить джаз.

Діма: Ми в Краматорську грали для працівників заводу.

Фіма: Так. В Краматорську був один з найкращих концертів в моєму житті. Коли ти бачиш цих людей, ти розумієш, що неважливо для кого ти граєш, важливо, що ти несеш своєю музикою.

Що для тебе джаз?

Фіма: Трохи небезпечно називати всю інструментальну музику джазом. Те, що ми робимо є джазом, але я волів би називати це просто музикою. Бо для когось слово “джаз” відбиває всю охоту: «О, джаз? Це шось таке, що я ніколи не розумів і не хочу розуміти». Коли ти знайомиш людину з якоюсь композицією, не навішуючи ярликів, то є великі шанси, що ця музика її зачепить. Сучасний джаз треба вміти правильно подати.

Діма: Джаз – це дуже умовний термін, який можна зіставити як з регтаймом, так і з Луї Армтсронгом.

ФІма: А можна й з Еріком Трюффазом, який нещодавно приїздив до Києва. Коли ти ближче знайомишся з джазовою культурою, то починаєш розуміти, наскільки вона глибока й різноманітна. Це великий океан, що складається з багатьох маленьких річок і морів.

image

Що важливіше для становлення джазового музиканта: профільна освіта чи тусовка, в якій він обертається та грає? Джаз в Україні – явище, що має переважно академічне коріння, на відміну від трушного джазу, якому спеціально ніхто не вчився. Чи так буває лише в афроамериканців? Наскільки зараз американський джаз є академічним?

Фіма: Цє є предметом дуже багатьох суперечок в Америці. Чи потрібна джазовому музиканту освіта в тому розумінні, в якому вона зараз є. Або джаз це просто “oral tradition”, коли я зіграв – ти повторив, я зіграв ще раз, ти повторив ще раз.

Діма: Взагалі джаз так і народився, бо не було ніяких нот.

Фіма: Так і було. Джаз передавався як фолк-музика, що має афроамериканське коріння. То є саме true. Європейська складова джазової музики – теоретизовані поняття. В хорошому сенсі. Це зроблено для того, щоб самі музиканти могли краще зрозуміти джаз. Мені здається, що європейський вплив полягає в розумінні гармонії. Всьому іншому ми повинні завдячувати нашим афроамериканським друзям. Я зустрічав музикантів-самоучок, які мали філологічну або економічну освіту, але при цьому грали шалено круто.

Діма: До речі, в нас Денис Мороз (гітарист Acoustic Quartet) є економістом за фахом.

Фіма: Так, він не має музичної освіти. Але він неймовірно крутий гітарист, бас-гітарист, контрабасист, а також грає на губній гармошці. Якщо людина хоче грати, вона буде грати. Мені здається, що тусовка і жага до музики – дуже важлива складова. Освіта, в свою чергу, теж може допомогти. Вона може відкрити можливості, про які ти міг і не здогадуватися. Інститут подарував мені дуже велику кількість знайомств. З одного боку, я здобув освіту, а з іншого ще й отримав доступ до тусовки. В Америці всі завжди бажають тобі успіху і підтримують один одного. Там нема такого совка як у нас. Хоча я вірю, що і в нас це явище відмирає. Всім, хто вважає себе великим музикантом/артистом/дизайнером/фотографом і починає хворіти зірковою хворобою, раджу відправитися на місячний курс терапії до Нью-Йорку, щоб зрозуміти наскільки вони далекі від того, що відбувається насправді.

Діма: Або в Берлін.

Фіма: Або в Берлін. І попустить аж бігом.image

Хто є більш характерним для сучасного джазу та більш перспективним щодо залучення нових слухачів: умовний Nik Bärtsch з його інтелектуальним мінімалізмом чи умовний Tigran Hamasyan з дикою технікою та експресією?

Фіма: Я не дуже знаю Ніка Бьорча. Мене з ним нещодавно познайомив Міша Балах.

Діма: А хто такий Нік Бьорч?

Фіма: Нік Бьорч – то є такий піаніст зі Швейцарії, мені здається. Він грає спокійний мінімалізм. В мене навіть було видіння: я хотів зробити мінімалістичний альбом, в якому було б дуже мало нот, але це все одно було б не схоже на Ніка Бьорча. Я маю на увазі, що я не настільки близько знайомий з його творчістю, чув пару треків, але це не враховується. А щодо Тіграна, то хочу сказати, що дуже круто, коли люди роблять те, що вони люблять.

Ми навели приклад цих композиторів, як умовних персоналій.

Фіма: Так, я розумію. І це дуже гарний приклад. Тиграна я зустрів одинадцять років тому на конкурсі у Москві. Це була моя перша спроба зрозуміти чи люблю я джазову музику насправді. Я з ним тоді поспілкувався і вважаю, що це був крутий досвід. Пам’ятаю, як він сказав, що дуже полюбляє рок і що все, що йому подобалось в музиці рано чи пізно проявилося в його творчості. Я впевнений, що дуже важко робити те, до чого не лежить душа. Звичайно, за умови, якщо ти не є професійним продюсером. Бо така робота у продюсерів – створювати продукт, що має зайти всім. Потап – яскравий тому приклад. Але ми робимо іншу музику і для нас прикладом є те, що робить, приміром, Роберт Гласпер. Він суміщає хіп-хоп із джазом. Його називають справжнім революціонером. Не знаю наскільки це революційно, бо джаз завжди був дуже тісно пов’язаний з хіп-хопом, але Роберт Гласпер – ім’я, яке звучить зараз повсюди в Америці, успішно знаходячи своїх слухачів. Люди підштовхують один одного ходити на його концерти і сприймають цю музику, насамперед, як хіп-хоп, а не як джаз.

Як в Америці сприймають білих, які грають джаз?

Фіма: Дуже кльово. Нью-Йорк – космополітичне місто, в якому ти відчуваєш себе громадянином світу. Мені здається, якщо ти крутий музикант, то неважливо якого кольору в тебе шкіра.

Чи робиш ти пафосне обличчя під час виступу?

Звичайно. Кожен раз. І Дімон також.

Чи слухаєш українських виконавців? Яких саме?

Я слухаю українську музику. Мені сподобався останній альбом Джамали. Ми з нею навіть записали пісню для її альбому. Pur:pur, Sunsay – мої друзі. Іноді слухаю Один в Каное, цікавлюся, що робить Bahroma.

Фіма:                                                                                          Діма:

Біле чи чорне?                  Чорне                                                                                              Біле

Літак чи поїзд?                 Літак                                                                                               Велосипед

Елла Фіцджеральд         Обидві                                                                                            Луі Армстронг 

чи Ніна Сімон?

Америка чи Україна?   Обидві                                                                                            Донецьк

Рояль чи піаніно?          Рояль                                                                                              Труба

Снікерс чи баунті?         Снікерс                                                                                           Марс

Концерт гурту Acoustic Quartet в Києві відбудеться 23 березня. Деталі тут.

Фото та відео: Марія Дука.